Blog of Mykola Martyniukthoughts, opinions and ideas …

- Народжений повзати, куди ти лізеш?

Правда ж в кожного з вас є, чи колись була, “мрія”, яка вам час від часу не дає спокійно жити? Вона приходить до вас у снах, прокрадається в думки вільної хвилини, вискакує в розмові з друзями. Нікчемно мала кількість таких “мрій” побачить світ. Просто кожного разу кажеш собі, що зроблю це наступного разу, от тільки буде більше вільного часу. І така бажана величезна “мрія” стає все меншою і меншою. А наступного разу вже не так і хочеться цієї “мрії”. Та кожна “мрія”, яка все ж знаходить можливість здійснитися залишає в свого власника незабутнє і неймовірне відчуття. Саме так було у мене з моєю давньою мрією – стрибком з парашутом. І саме це відчуття я спробую описати  нижче.

Почалося все ще у гуртожитку. Після того як одна знайома, зробивши свій перший стрибок, розповідала про враження, про відчуття, про смак адреналіну – я “загорівся”. Для мене то стало змішаним бажанням перевірки своєї сміливості та отримання незвіданих раніше відчуттів. Далі була серія відмов від стрибка яка змінилася серією невдалих спроб організуватись. Тверде налаштування минулого року було відсунуто більш важливою подією в моєму житті (вона описана в попередній статті :)). Тому цього року я розумів: не зараз – ніколи.

Вибір дропзони (так називають місце де здійснюються стрибки) був зроблений ще минулого року – Чернігівський АСК “Прогрес”. Та перед “червоною” датою календаря її адміністрація раптово відміняє всі стрибки. В оперативному режимі, за декілька днів, знаходжу альтернативний варіант – Асоціація «ПАРА-СКУФ» (Дропзона «Бородянка»). І ось. 30 травня. Неділя. Погода як на замовлення. Добрався до місця призначення з допомогою маршрутного автобуса до смт. Бородянка, там уже місцеві водії таксі, за відповідну винагороду, довезли до самого аеродрому. На самій базі все почалося з заповнення анкети в якій ти просиш допустити тебе до виконання стрибків з парашутом і що ти готовий нести відповідальність у випадку навмисного чи ненавмисного порушення правил перебування на аеродромі (список із десятка заборон). Також заповненню підлягає заява “Про звільнення від відповідальності”. Чесно кажучи, не додають ці папірці оптимізму перед початком тренувань. Но то таке. Не я один. Нас до речі в той день було близько 80 чоловік. І з них чоловік близько 60 “першоразників”.

Наступний етап – підготовка. Інструктор розпочав із анонсу, що за додаткову плату можлива відео-зйомка процесу, і що ті хто прийме пропозицію буде в перших рядах на стрибок. Но то таке. Далі розподіл “першоразників” по куполам. Куполів було два види: Д1-5У з примусовим розкриттям та Д5 (Д6) з можливістю самостійного розкриття. Звичайно в Д6 був автомат, який через 3 секунди примусово відкривав парашут, але сама можливість керувати моментом відкриття робила прижок з Д6 більш бажаним як на мене. Підняли руки ті хто хотів на Д6, а інструктор відрахував потрібну кількість. Вже перед стрибком ми дізналися, що потрібно доплатити, щоб стрибати з Д6 – нібито його довше і важче складати. Но то таке. Додатково кожен парашутист екіпірується запасним парашутом (ЗП), автомат якого спрацьовує на висоті 300м.

Потім двогодинний інструктаж: як потрібно відділятися від ЛА; (хех, сказав як “бувалий” :) відділятися, на “слензі” парашутистів, – момент стрибка, ЛА – літальний апарат; як можна керувати парашутом, що робити в екстрених ситуаціях і найважливіше – як потрібно здійснювати приземлення. Як було сказано, 99% всіх травм отримуються при приземлені – воно й зрозуміло :). Інструкції супроводжувалися страхітливими повчальними історіями, щоб кожен зрозумів всю серйозність справи, та фразою, підтвердження якої я ще не знайшов: “Парашутний спорт по безпеці на другому місті після шахів”. В той час, як на зло, погода почала псуватися. Пішов невеликий дощик. Але вже і при такій погоді стрибки не здійснюють. Що дало ще один аргумент в руки інструктора, який нагадав про свою пропозицію відео-зйомки і про її додаткові переваги. Но то таке. Далі ми в ангарі вчилися складати парашут і водночас ховалися від дощу. По проходженні якогось часу, прозвучала команда вирушати до безпосереднього місця стрибків.

Дощ продовжувався. Всі чекали. На території було кафе, тому хто хотів гарячий чай чи поїсти могли це отримати за відповідну плату. Через декілька годин місцева синоптична станція повідомила про бажане “вікно”. І ось уже перші “привілейовані” десять першоразовиків із Д1-5У вишикувались для перевірки і заключних настанов. Почалося.

А тих хто записаний на Д6 відправили на додатковий інструктаж, де завчали порядок дій в вільному падінні: “521! 522! 523! Кольцо! 524! 525! Купол! Осматриваю купол – купол работает нормально.” Ці слова потрібно було завчити напам’ять. Далі вчилися не забути відключити автомат в запасному парашуті – витягнути шнурочок із петлі. Тих хто це не зробить чекає приземлення на двох куполах і 50 гривень штрафу (таких на дропзоні лагідно називають “лохи”).

Знову очікування. Це відчуття не передати, коли ти сидиш і спостерігаєш – то з’являється непереборне бажання тікати з того місця, то просто сили немає сидіти хочеться до неба. Минули декількох годин очікування і ось прийшла черга і нашої десятки. Шикування в шеренгу. Подвійна перевірка справності парашутів. Заключні настанови. Прямуємо до літака. Кількість адреналіну в крові збільшується в геометричній прогресії… Сідаємо в літак. Літак набирає оберти. Злітає. Рівень адреналіну досягнув критичної межі… Набираємо висоту. Вуха заклало. Істеричні посмішки на обличчях. Як виявилось то ще була не критична межа адреналіну. Відкриваються двері. Видно висоту. Дух перехопило і адреналін відчувається кругом де тільки це можливо. Подається команда: “Приготуватися!”. Перший хлопець підійшов до відкритих дверей. Приготувався. Крик інструктора: “Пішов!” був наказом для стрибка. Серце битися почало здається рази в два швидше. Далі моє черга. Команда мені: “Приготуватися!”. Все німіє, піднімаюся і йду. Переді мною відкривається простір. Земля здається нескінченно далеко. Не встигши нічого усвідомити почув: “Пішов!”. Відділився від ЛА. Нічого не бачу. Гул в вухах. Голосно рахую: “521! 522! 523!”. Смикаю кільце. Через якусь мить відчуваю шалений ривок зверху. Рахувати далі не став. Дивлюся на купол. Все відкрилося. Все в нормі. Декілька секунд незрозумілих відчуттів. Їх не передати, вони ні з чим не зрівняються. Згадую, що потрібно відключити запасний парашут, щоб не бути “лохом” :). Висмикую шнурок. Оглядаюсь навкруги – НЕЙМОВІРНА КРАСА! Ти ніби завис у повітрі і лише легенький вітерець нагадує тобі, що ти спускаєшся. Ти хочеш кричати, щоб вилити свої відчуття. Ти відчуваєш себе так, ніби тільки-що своїми руками здолав вдесятеро більшого противника. Раптово на тебе находить думка, що це ще не все і потрібно приземлитися. І бажано це зробити без травм. Чуєш, що спрацював автомат ЗП – значить залишилося 300м. Значить через секунд 10 ЗЕМЛЯ. Чесно кажу: я ще так ноги ніколи не напружував, здається ось-ось і м’язи порву. Сам про себе рахуєш: 10, 9, 8, 7, 6, 5, 4 … відчуваю удар знизу. Не зрозуміло як падаю. Лежу. Розумію, що все добре. Піднімаюся і забігаю, щоб парашут не потягнув по полі. Піднімаю руку – знак того, що все зі мною добре. Серце б’ється як після 10км пробіжки. Та яке там – після 100км бігу. На повному автоматі збираю парашут. На повному автоматі йду до машини, яка нас чекала. Віддаю парашут. Біля авто стоїть перший з нашої десятки. Бурхливе обговорення стрибка і емоції, емоції, емоції… Дзвінки рідним, що все зі мною добре, руки-ноги цілі, голова ціла… Все. Фух.

На стартовому майданчику нас вже чекали свідоцтва, які засвідчували, що ми здійснили перший в житті стрибок і залишилася тільки дорога додому… і яскраві спогади.

P.S. Якщо вас цікавить статистика – то скажу вам, що травмованим був лише один хлопець в крайній десятці – вивих ноги.
P.P.S. Враження від першого стрибка були незабутні і неймовірні, але “ненав’язливий” сервіс та не зовсім тверезі робітники, що складали парашути, переконали мене в тому, що я не буду радити Асоціацію «ПАРА-СКУФ» (Дропзона «Бородянка») своїм друзям. Чисто суб’єктивна думка…  Но то таке.

This entry was posted on Friday, July 9th, 2010 at 12:58 and is filed under Become Better. You can follow any comments to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a comment, or trackback from your own site.